ЗАТОНУ́ТИ, ону́, о́неш, док. Занурившись у воду, упасти на дно річки, моря і т. ін.; потонути. Човен затонув на глибині вісімдесят п’ять метрів (Трубл., Шхуна.., 1940, 290); // рідко. Поринувши з головою в яку-небудь рідину, загинути; втопитися. Мостовиночка поломилася, вірний дружок затонув (Чуб., V, 1874, 370); Котятко все й затонуло в молоці (Фр., VI, 1951, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 355.