Слово "затоптувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, док., перех.

1. їздячи або ходячи по чому-небудь, топтати, приминати, придавлювати колесами, ногами, копитами і т. ін. Особливо затоптують грунт колісні і гусеничні трактори під час сівби (Колг. Укр., 2, 1962, 11); — Ми сховали той скарб, землею засипали, кіньми затоптали, травою задернували (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 312); // Забруднювати слідами ніг.

2. Топчучи, приминаючи, гасити вогонь або те, що горить. Остап знехотя почав затоптувати вогонь, хоч це йому й не вдавалося (Коцюб., І, 1955, 346); Курці покидали і затоптали недокурки (Смолич, Мир.., 1958, 404).

3. Давлячи когось колесами, наступаючи на кого-небудь ногами, копитами і т. ін., убивати, знищувати. Поранених затоптували коні або добивали вороги (Тулуб, Людолови, II, 1957, 529); А бісова Гадюка знов сичить: «Щоб тут гулять не сміло [Ягня]! Ти, може, затоптать мене хотіло!» (Гл., Вибр., 1957, 100); // пер. Переборювати, перемагати кого-, що-небудь, позбавляти чогось. В твоїх просторищах повік Не затоптать свободи, ..Бо ти, народе, більшовик (Рильський, III, 1961, 23).

4. у що. Вминати, вдавлювати (перев. ногами в землю, болото і т. ін. В солом’яну потерть затоптали Антонову кожушанку, на якій замість килима танцювали весільні гості (Чор., Потік.., 1956, 41).

◊ Затопта́ти в багно́ див. багно́; Затопта́ти у грязь— те саме, що Затопта́ти в багно́ (див. багно́). — Справа честі. Які це чисті слова, а ти взяв та й затоптав їх у грязь (Кучер, Чорноморці, 1956, 300).

5. чим, розм. Засипати що-небудь чимось, злегка приминаючи. Затоптавши чорним порохом виразки, які й досі кровоточили, він приліг на лаві (Панч, Гомон. Україна, 1954, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 356.