ЗАТРУДИ́ТИ, у́дить, док., розм.
1. Почати трудити, боляче стискувати. І знову невсипуща журба захопила її в свої цупкі обіймища, занудила та затрудила материне гаряче серце (Мирний, IV, 1955, 297).
2. безос., у чому, в що. Про виникнення болю в чому-небудь. — Не знаю я, чарівна незнакомко, хто ти така,..— став я промовляти, вперши на сусідку очі, що аж у лобі затрудило (Вас., І, 1959, 185); Він, вхопивши металевий уламок, розмахнувся ним, як молотобоєць, і з усієї сили вдарив по замку. Затрудило в руки, аж самому блиснуло в очах, і замок розчахнувся (Гончар, III, 1959, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 361.