ЗАТРЯСТИ́, су́, се́ш, док.
1. перех. Почати трясти, хитати кого-, що-небудь ривками. Турбай вибіг із хати й так від радості затряс грузина, що в того ледве не потріскалися ребра… (Руд., Остання шабля 1959, 387); Тихон схопив газету і затряс з такою силою, ніби хотів струсити усі літери (Панч, II, 1956, 424).
2. перех. Ви́кликати коливання, двигтіння чого-небудь; // безос. Враз будинок затрясло З підвалин аж до стелі (Граб., І, 1959, 420); Раптом вагон затрясло на місці (Досв., Вибр., 1959, 29); // Ви́кликати в тілі та кінцівках тремтіння, хворобливе почуття ознобу. Страх, як трясця, затряс усе тіло Петра Федоровича (Мирний, І, 1954, 325); Жах затряс гостей митрополита (Павл., Бистрина, 1959, 44); // безос. Хому затрясло, як у пропасниці. Судорожно перекошений лютим болем, він сів у кутку, стиснув важкі кулаки (Гончар, III, 1959, 360).
3. неперех. Почати швидко махати, рухати чим-небудь. Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, затрясли головами бородаті цапи (Коцюб., II 1955, 309); // Задвигтіти чим-небудь. Свиснув вітер, затряс вікнами, завив диким стогоном, загудів у комині (Кобр., Вибр., 1954, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 362.