ЗАТУМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАТУМА́НИ́ТИ, а́ню́, а́ни́ш, док., перех.
1. тільки 3 ос. Огортати, оповивати, затягувати що-небудь туманом, димом, імлою і т. ін., роблячи нечітко, невиразно видним. Надворі хмарилось. Сірі одноманітні барви лягали на поля, затуманювали далі (Добр., Тече річка.., 1961, 289); Дим котився по сонних господах, Затуманював голе гілля (Мас., Побратими, 1950, 137); // безос. Навкруги — степ, голий, німий.. А потім блекнути став чи дощем затуманило. Сіро… (Головко, І, 1957, 116) // Заволікати сльозами (очі). Роман довго дивився, не одриваючи очей, в лице забитого. Потім сльози затуманили йому очі (Головко, II, 1957, 613).
◊ Затума́нювати (затума́ни́ти) о́чі кому — позбавляти кого-небудь можливості вірно сприймати навколишнє. Страх затуманює очі, і горобець лякає заляканого зайця (Трубл., І, 1955, 61); Намагався бай заплямувати нове будівництво, брехнею затуманити бідноті очі (Донч., І, 1956, 134).
2. перен. Робити що-небудь невиразним, незрозумілим; затемнювати. Література має право ускладнювати сюжет, щоб читачеві було цікавіше читати, але вона не має права затуманювати сюжет так, щоб читач перестав його розуміти (Смолич, VI, 1959, 46); // Позбавляти кого-небудь можливості чітко мислити, розуміти щось. Бідні, бідні. Нещасні люди.. Вас сотні літ безглуздими, пустими Словами затуманювали! (Фр., XIII, 1954, 190).
◊ Затума́нювати (затума́ни́ти) го́лову (ро́зум і т. ін.) — затьмарювати, затемнювати свідомість чим-небудь. Злість усе не минала, затоплювала всі груди, затуманювала голову (Кучер, Трудна любов, 1960, 576); // безос. Як Стефан заколотився був їхати світ за очі, то Євстафієві неначе затуманило в голові розум (Чорн., Пісні.., 1958, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 364.