ЗАТУ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. Почати тупати, бити ногами об землю, підлогу і т. ін. Дівчина знову вскочила в хату, затупала голими ногами, червоними, як у гусака, захукала в руки (Мирний, II, 1954, 210); Музика заграла, і ноги затупали знову (Коцюб., II, 1955, 242); // також на кого. Затупати ногами на одному місці. виявляючи гнів, обурення, нетерпіння і т. ін. — Прибирай,— кажу,— сам, коли наробив такого! — Як же скочив він [панич], як затупа ногами… — Я тебе на вулицю викину! Я тобі і се, я тобі і те! (Мирний, III, 1954, 170); До управителя підбіг Митько схвильований — кінь вже втік: вуздечку показує. Управитель аж ногами затупав на хлопця (Головко, І, 1957, 370).
2. Піти, побігти куди-небудь. Надворі загуркотів віз, затупали коні (Н.-Лев., IV, 1956, 45); Дівчинка тихенько засміялася, затупала ніжками по щаблях драбини і з самого останнього сміливо зіскочила на сіно (Стельмах, II, 1962, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 365.