ЗАТУ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТУ́РКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Заморочувати чимось кого-небудь, доводячи до отупіння. — Помовч,— суворо наказав йому Сашко.— Твою маму хтось затуркує, а путнього вона нічого не знає (Юхвід, Оля, 1959, 81); — Початківець, якщо він здібний, перш за все повинен бути впевненим у собі… —відповів Олесь Васильович. —Інакше його затуркають (Донч., VI, 1957,631); Панна ж почала з того, що засліпила, затуркала, задурила, причарувала мою дружину (Л. Янов., І, 1959, 444).
◊ Зату́ркувати (зату́ркати) го́лову кому — позбавляти кого-небудь здатності чітко мислити, розуміти щось. Мати жахалася, докоряла хтозна-кого: син з дороги натомився, набродився, виголодався, а вони йому голову затуркали! (Горд., II, 1959, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 366.