ЗАТЬО́ХКАТИ, аю, аєш, док.
1. Почати тьохкати (про птахів). Прийшла весна весела, верба зазеленіла соловейко затьохкав (Гр., І, 1963, 340); Якась пташка затьохкала так ніжно й радісно, що Зозуля аж голову підняв до неба (Кучер, Трудна любов, 1960, 430).
2. Почати видавати звуки, що нагадують тьохкання солов’я. Він затьохкав, як соловей, засвистів іволгою, заклепав, мов лелека на стрісі… (Донч., Дочка, 1950, 149).
3. розм. Швидко забитися, закалатати під впливом яких-небудь почуттів (про серце). Затьохкали, забилися опалені жаром першого кохання серденька дівочі (Л. Янов., І, 1959, 32); Серце матері затьохкало ще більше. Може за слізьми не впізнає сина в передньому молодому шляхтичеві… (Ле, Хмельницький, І, 1957 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 372.