ЗАТЮ́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. неперех. Почати тюкати. — А-га-га! А тю! а держи! — засвистіли, затюкали хлопці. Тінь звернула вбік і швиденько побралась у лози (Вас., І, 1959, 308).
2. перех. Висміяти кого-нобудь, вигуками виявляючи зневагу. [Ксенія Михайлівна:] Коли б котрийсь наймит найнявся за півціни проти других, то хіба його не затюкали б? (Кроп., IV, 1959, 95); Ніколи в житті такого сорому не мав, як біля каси. Мене робітники мало не затюкали (Руд., Вітер.., 1958, 230); // Залякати, часто покрикуючи на кого-небудь. Наймичок вони [господарі] затюкали вже так, що ті втратили не тільки дар мови людської, а й здатність пересуватись (Кол., Терен.., 1959, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 368.