ЗАТЯ́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. затямлять; док., перех. і без додатка, часто у сполуч. із дав. в. займ. себе, розм.
1. Зберігати в пам’яті; запам’ятовувати. Я затямлював кожне слово мого любимого вчителя і з усіх сил намагався позбутися своїх вад (Минуле укр. театру, 1953, 84); Сліпі старці ловили й затямлювали кожну звістку про невільників і приносили на Україну разом із східними піснями чи казками точні відомості, де хто томиться в неволі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 343); — Смерть Тесленка ми вам ніколи не забудемо! — гримів гнівний голос у натовпі.— Так і затямте собі! (Головко, II, 1957, 616).
2. рідко. Пригадувати. Старі люди, що літ по сімдесят живуть на світі, не затямлять такого (Кв.-Осн., II, 1956, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 371.