ЗАТІКА́ТИ, а́є, недок., ЗАТЕКТИ́, ече́, док.
1. Потрапляти куди-небудь, до чогось, за щось, звичайно в невеликих кількостях (про рідину). Густе молоко дзвінко дзюрить в дійницю та затікає теплим струмочком аж за рукав (Коцюб., II, 1955, 324); Болото ліпилося до черевиків, і вода затікала (Томч., Готель.., 1960, 133); * Образно. Затікає холод Левкові за спину (Стельмах, Хліб.., 1959, 82); // Наповнюватися чим-небудь рідким. Очі нічого в темряві не бачили, тільки від напруги сльозою затікали (Ле, Хмельницький, І, 1957, 15); Буває, що вухо затече вушними виділеннями (Лікар. рослини.., 1958, 42).
2. Просякати, насичуватися вологою, водою; робитися мокрим. — Лишень здалося би, — каже [Аниця], — острішок поправити, бо завсігди затікає (Март., Тв., 1954, 36); Це хліб.. Тут… зверху трохи затекло, а то тобі — як порох сухе… (Мирний, II, 1954, 163); Мокрий до нитки, жандарм по-хазяйськи оглянув карабін, чи не затік де (Кол., Терен.., 1959, 369).
3. Набрякати від порушення кровообігу, втрачаючи чутливість, гнучкість (про руки, ноги). [Петро:] Що його так стояти зв’язаним — руки затікають (Собко, П’єси, 1958, 17); Вже затекли у нього ноги, надулись жили на руках… (Сос., І, 1957, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 351.