ЗАХВА́ЧУВАТИ і рідко ЗАХВА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАХВАТИ́ТИ, хвачу́, хва́тиш, док., перех.
1. Ідучи кудись, брати з собою кого-, що-небудь. Артем повеселішав. Спитав, чи на село б не можна чогось захватити [з літератури] (Головко, II, 1957, 406).
2. розм. Забирати силою, захоплювати; // Привласнювати що-небудь, належне іншому.
3. Поширюючись, охоплювати що-небудь (про полум’я, туман, промені). Пожар захватив уже цілу Довбущуківну (Фр., VIII, 1952, 206).
4. розм. Заставати кого-небудь зненацька. Кораблі на морі поспішають перебігти свій шлях, щоб їх не захватив у дорозі шторм (Ю. Янов., II, 1958, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 377.