ЗАХЛЮ́ПАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до захлю́пати1. Вантажна машина, захлюпана весняними калюжами, проскочила повз нього і зупинилась (Жур., Вечір.., 1958, 31); З-під коліс хлюпнуло на Кузя рідке багно — і весь він з ніг до голови — капелюх, обличчя, макінтош — був захлюпаний багнюкою (Руд., Остання шабля, 1959, 563).
2. у знач. прикм., рідко. Брудний, непривабливий на вигляд. Мешкають [нащадки козаків] по багнючих місцях та захлюпаних селах славетної на все царство Полтавщини (Мирний, IV, 1955, 367); Вигинаючись, він [присмерк ] нерівно повз над вологою землею, перехоплював захлюпані дороги (Стельмах, Хліб.., 1959, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 383.