ЗАХРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. захрипля́ть; док.
1. Почати хрипіти, видавати глухі, сиплі звуки під час сну, від удушшя, простуди і т. ін. Максим уві сні злякано захрипів (Вас., І, 1959, 305); Дитинча заскиглило, потім захрипіло трохи і, наче похлинувшись чимось, одразу замовкло (Григ., Вибр., 1959, 361); // безос. Опанас хотів щось сказати, але в грудях захрипіло (Кучер, Пов. і опов., 1949, 7); // Почати хрипло звучати (перев. про механізми, музичні інструменти і т. ін.). Захрипів годинник. Зозуля виплигнула й прокувала одинадцять разів (Галан, І, 1960, 451); Дівчина-шофер натиснула кнопку сигнала, ледь-ледь захрипів гудок (Головко, І, 1957, 462); Скільки він [солдат] грав на привалах Після нелегких занять!.. В бідній гармоні, бувало. Тихо міхи захриплять (Гірник, Друзі.., 1953, 30).
2. розм. Почати хрипло говорити, співати і т. ін. —Ой, отче Харитоне! — зашипів і захрипів Млинковський, зирнувши скоса на графин,— коли б ви знали, що доктор.. заборонив мені пити горілку… (Н.-Лев., III, 1956, 185); — Геть, розбійнику! — захрипів Стадницький і вдарив кулаком по столі (Стельмах, Хліб.., 1959, 431); Он захрипів деркач, а де — не зрозуміть: Як щука в Німані, він у траві біжить (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 393.