ЗАЦІКА́ВЛЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. заціка́вити і заціка́витися. Я слухав його дуже уважно і з великим зацікавленням ще й тому, що він оповідав якось інтригуюче, як я ніколи ще не чув (Збірник про Кроп., 1955, 338); Він [М. Трублаїні] з почуттям міри користується різними випадковостями та іншими засобами зацікавлення читача (Іст. укр. літ., II, 1956, 149); Можна ж було сісти десь в іншому кутку, приховати бодай не себе, а хоча б усім очевидне зацікавлення тою жінкою (Ле, Міжгір’я, 1953, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 397.