ЗАЦІПЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш і рідко ЗАЦІ́ПНУТИ, ну, неш, док. Стати нерухомим, нечутливим здебільшого від якого-небудь сильного переживання; заніміти, застигнути. Батько заціпеніє, уявивши собі шляхи, якими доведеться пройти синові (Собко, Стадіон, 1954, 164); Щось незбагненне, якийсь підлий страх закрався їй у серце. І тіло заціпеніло (Міщ., Сіверяни, 1961, 105); Коли тут як ударить грім, як хрясне! Так усі й заціпли (Барв., Опов.., 1902, 220); // Втратити рухливість від холоду; задубіти, заклякнути. Від часу до часу піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені (Коб., І, 1956, 89); * Образно. Мокра зима заціпеніла в цупких обценьках морозу (Досв., Вибр., 1959, 152); // діал. Вмерти, захолонути. — Коли б не ота коровиця, пішли б з торбою по селу. Тільки того й було, що капала молочка,— не дала заціпнути дітворі! (Чендей, Вітер.., 1958, 9).
Мов (на́че і т. ін.) заціпені́ти (заці́пнути) — стати нерухомим. Повітря, небо, дерева — все мов заціпло, мов закаменіло, ані не ворухнеться (Фр., VIII, 1952, 18); Віктор, а за його спиною Яремченко наче заціпеніли (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 398.