ЗАЧО́ВГАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. неперех. Почати човгати, робити шурхіт підошвами під час ходіння. Од тиші у вухах дзвеніла кров. Але враз серед цієї тиші легенько зачовгали чиїсь ноги в їдальні (Трубл., І, 1955, 82); Нарешті, в кінці коридора зачовгали м’які повстяні капці (Смолич, І, 1958, 167); // чим. Почати совати яким-небудь предметом по підлозі або по іншій поверхні. Санітарка знову взялася за швабру і, надолужуючи прогаяну хвилину, ще швидше зачовгала нею (Грим., Незакінч. роман, 1962, 324); Дядько Тихін сів на лавицю і, безтямно дивлячись перед себе, механічно зачовгав ногою (Речм., Весн. грози, 1961, 13).
2. неперех. Піти, ледве піднімаючи ноги. Куценький ченчик.. поволі-волі зачовгав своїми прездоровими чоботищами до вхідних дверей (Ільч., Козацьк роду.., 1958, 137).
3. перех. Забруднити, затоптати (підлогу); // Забруднити, потерти яку-небудь річ, довго або неохайно користуючись нею.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 409.