ЗАЧУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Хворий на чуму; заражений чумою. * У порівн. І тоді з ним [вигнанцем], як із зачумілим чи то прокаженим, ніхто не тільки не матиме будь-яких справ, а навіть не привітається, не дасть йому шматка хліба або притулку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 202).
2. перен. Який утратив здатність ясно розуміти; очманілий. [Василь:] Очумайтесь уже ви, задурені та зачумілі душі! Од ладану ви почаділи, оливою замастилися так, що і правди святої не бачите (Мирний, V, 1955, 116); Череда он зачуміла Бреде безбаш по горі (Манж., Тв., 1955, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 410.