ЗАЧУ́ХАНИЙ, а, е, розм. Позбавлений нагляду; занедбаний, занехаяний. Хлопець бачив того малого поводатаря. Мале, років восьми зачухане хлоп’я в самій сорочці (Ле, Хмельницький, І, 1957, 6); — То дозвольте нам свою комуну одчубучити.— А де ж твоя база? — запитав Василенко.— В Глибові був якийсь там зачуханий маєток, ну, от вони й організувалися (Збан., Сеспель, 1961, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 411.