ЗАЧУ́ЧВЕРЕНИЙ, а, е, розм. Який зачучверів; захирілий, зачахлий. Із лісу кільцем з’являється облава: зачучверені, обірвані люди з кіллями, косами та ціпами (Вас., III, 1960, 435); — Може, він, оцей Кальницький, і переганяв якихось там зачучверених коней, а обігнати рисачку… Та у слободі іншої такої не знайдеш (Шиян, Баланда, 1957, 138); // Дуже закошланий. Данило Скуйбіда, молодий, з чорною зачучвереною бородою, запнутий шевським фартухом, сидів на низенькому стільчику (Коцюба, Перед грозою, 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 411.