ЗАШЕРХА́ТИ, а́є, недок., ЗАШЕ́РХНУТИ і ЗАШЕ́РХТИ, хне, док.
1. без додатка і чим. Укриватися тонким шаром криги; замерзати. Дні стояли ясні. Але ранки були вже холодні й у річці над берегом вода зашерхала кригою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 241); Уже вода зашерхла на озерах. Опада останнє листя (Рильський, I, 1960, 283); Калюжа ще не встигла взятися кригою і тільки трохи зашерхла (Кир., Вибр., 1960, 364).
2. без додатка. Втрачаючи вологу, засихати на поверхні. Додолу ж, туди і сюди розхилившись, чоботи журно дивились,— на жовті онучі, на груддя, брилки землі, що зашерхли за ніч (Тич., I, 1957, 246); // Втрачати звичайну вологість (про горло, рот, губи); пересихати. Се він говорить, аби горло не зашерхало (Барв., Опов.., 1902, 501); // Ставати шкарубким (звичайно про шкіру рук, обличчя). В перші дні роботи на полі біле обличчя лаборантки зробилося густо-рожевим, руки зашерхли, загрубіли (Вол., Озеро.., 1959, 54); * Образно. Німіють жалі, зашерхає думка (Вас., І, 1959, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 413.