ЗАШМО́РГУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАШМОРГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Затягувати петлю, вузол і т. ін. або, затягуючи за допомогою петлі, зав’язувати, зв’язувати що-небудь. «Ба, не піду, Явтух!» — «Іди [Рябко], бо кличе Пан!» Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54); Матрос зашморгнув мотузкою Маркові руки і, кинувши його на стілець, став поруч (Трубл., Шхуна.., 1940, 154); Коли мішок спустили на землю, не могли зразу й розв’язати, таким хитромудрим циганським вузлом зашморгнула його Мар’яна (Ільч., Козацьк. роду… 1958, 369); * Образно. —Дурне говориш, чоловіче,— нахмурився Мірошниченко.— А мені здається, ти сам своїм багатством все більше зашморгував на собі петлю (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 122); // Затягуючи, закривати що-небудь (звичайно про калитку, кисет). Шмалій бережно згрібає решту монет зі столу, ретельно зашморгує калитку і не спускає погляду з її вузла (Стельмах, Хліб.., 1959, 125); Тим часом Галя на кисет роздивлялася, розшморгувала, заглянула всередину, полапала рукою та й знову зашморгнула (Мирний, І, 1949, 338); // Розсовувати завісу, фіранку і т. ін. Поля звелась, зашморгнула фіранку, щоб з вулиці не було видно в кімнату, підійшла до шифоньєра і розчинила його (Смолич, Мир.., 1958, 415).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 416.