Слово "заявляти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАЯВИ́ТИ, явлю́, я́виш, док.

1. перех. і неперех. Повідомляти про що-небудь, звертатися до кого-небудь з викладом якихось відомостей, положень, думок. На XXI з’їзді КПРС партія заявила про те, що соціалізм в СРСР переміг повністю і остаточно і що радянське суспільство вступило в період розгорнутого будівництва комунізму (Ком. Укр., 12, 1963, 69); Він пішов сам до старости, щоб заявити йому про своє бажання продовжити в Григорівці, обірвані війною, досліди над створенням нового сорту пшениці (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 6); // Повідомляти про кого-, що-небудь в адміністративні органи. Приходжу, а він [господар] каже, що думав, що я десь пропав, мою хату оддав другому, а речі хотів нести в поліцію і заявляти про мене (Коцюб., III, 1956, 320); — Завтра піду й заявлю міліції про Арапнікова. На цю пропозицію Федора Прохоровича пристали всі, навіть Микола Васильович (Трубл., І, 1955, 88).

Заявля́ти (заяви́ти) прете́нзії — скаржитися на що-небудь; ставити які-небудь вимоги стосовно когось. Микось уже помирився з своїм учителем і сьогодні вже не заявляв мені претензій (Л. Укр., V, 1956, 188);

Заявля́ти (заяви́ти) права́ на що — вимагати визнання своїх прав на що-небудь. На літературу й мистецтво заявили свої права люди з новими критеріями справедливого і прекрасного, з новим миттєвим досвідом, так би мовити, з новим динамічним стереотипом (Талант.., 1958, 22).

2. перех., заст. Виявляти, показувати що-небудь. Коли Гава сказав, що мусить іти, то вона [Староміська] заявила йому вдячність цілої родини тим способом, що дала йому на дорогу шість варених яєць (Фр., III, 1950, 64); — Ну так, я се знаю. Однак…— і усміхнувшись сумно, вона урвала. Мабуть, не хотіла заявити своїх думок, котрі були часом і моїми думками (Коб., І, 1956, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 421.