ЗБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок; ЗБА́ВИТИ, влю, виш; мн. зба́влять; док., перех.
1. Зменшувати кількість чого-небудь, знижувати щось. Німець розлютувався, гукає на наймитів, збавляє всім плату на поправку машини (Мирний, IV, 1955, 246); Відмовившись від путівки до санаторію, куди щоліта їздив збавляти зайву вагу, Петро спішно готувався до поїздки в Сокорівку (Підc., Віч-на-віч, 1962, 96); Маркові не сила дивитися, як дужа Санька із штурханами, прокльонами коло корів ходить, затовкла, зноровила, і корови не злюбили її, збавили молока (Горд., Дівчина.., 1954, 15); // Зменшувати ступінь вияву, інтенсивність чого-небудь. Дозорець збавив тону, одступивши на крок (Кол., Терен.., 1959, 208); Машина різко збавила швидкість, почала забирати вправо (Збан., Переджнив’я, 1960, 82).
Збавля́ти (зба́вити) газ — зменшувати швидкість руху автомобіля, мотоцикла. Так і влетів [Павло] до Тернової й одразу отямився, збавив газ. Мотоцикл же без номера, не реєстрований, а міліції тут повно (Кучер, Трудна любов, 1960, 604); Збавля́ти (зба́вити) крок (кро́ку) — іти повільніше. Хлопець почав поволі збавляти крок, не спускаючи з ока гвинтівку щербатого. Це для нього був основний супротивник (Воскр., Весна.., 1939, 37).
2. розм. Віднімати що-небудь у когось, залишати без чогось, позбавляти чогось. — Мене дванадцять літ у слідстві мучили. Очей збавили і ще на двадцять літ засудили (Фр., IV, 1950, 180); На шляху моїм скрізь хрести самі Якась іродська сила ставила, Святу молодість підтяла в ярмі, Мети людської нагло збавила (Граб., І, 1959, 375).
3. розм. Пошкоджувати, псувати що-небудь.— Нащо ти, дочко, над тим свою голову морочиш та очі збавляєш? Помережала б як-небудь та й годі! (Мирний, І, 1949, 360); Набравшись пилку, кіт запилив усе кукурудзяне суцвіття і тим збавив цікавий дослід (Вол., Озеро.., 1959, 46); // Калічити. «Ви,— каже,— збавили мені корову, то я вам це не подарую».. — Таже ріг виросте другий (Черемш., Тв., 1960, 104); Видно, десь на фронті ступні позбувся, на одній п’яті шкандибає, ніс черевика зморщився і вгору задерся.— А де ж ти ногу збавив? — запитав Кузьмін (Збан., Сеспель, 1961, 163); // Робити неприємним, погіршувати. Гуцул усміхнувся поблажливо, так усміхнувся, наче він міг би зараз добре вибити їх [жовнірів], але… йому не хочеться збавляти собі настрій (Кундзич,Пов. і опов., 1951, 41).
4. розм. Доводити до загину, знищувати, губити. — Нащо збавляти квітку! Вона розцвітала, може, ціле літо, поки дійшла до такої краси, а я вирву її та й покину,— сказав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 88); —От і стоять, як і стояли, ніхто їх [виноградники] не рубає,— думав він.— Та й хто б зважився збавляти хліб людям?.. (Коцюб., І, 1955, 211).
5. розм. Витрачати без користі, марно. Чого їй сидіти та хліб батьківський збавляти, коли вона буде щаслива і за Серединським? (Н.-Лев., І, 1956, 134); Не одну сотню літ збавили [алхіміки] ось тут, намагаючись перетворити бодай одне зернятко міді або свинцю на найменшу дрібку щирого золота (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 407).
◊ Збавля́ти (зба́вити) ві́ку (життя́): а) губити кого-небудь, убивати. Ой тумане, тумане — Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш? (Шевч., І, 1963, 308); Піде [ведмідь] було по лісі і душить та роздирає все, що здибле: одно з’їсть, а десятеро й так покине, тільки дармо життя збавить (Фр., IV, 1950, 71); б) нівечити, марнувати життя. Даремну кинь турботу і прийми се горе, якого розум твій ні воля не поборе,— бо дарма тільки той життя збавляє, хто побивається, де ради більш немає (У. Кравч., Вибр., 1958, 191); — Нехай він розв’яжеться зо мною, він розумний, опісля дякуватиме мені.— Ти ж збавиш собі віку! Ти зажуришся! (Кв.-Осн., II, 1956, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 423.