ЗБОЛІ́ЛИЙ, а, е. Змучений фізичним болем, хворобою і т. ін. На своїх руках обертав він недужу, садовив її. Тра було неабиякої сили й зручності, щоб поратися коло неї, та й не вразити страшне, зболіле тіло (Коцюб., І, 1955, 465); Вічний сон огортав зболіле тіло та потовчені кості (Ков., Тв., 1958, 63); // Змучений переживаннями, горем і т. ін. * Образно. Все, все ранить мої зболілі груди! Я ж винна тому? На власне горе сліз либонь не буде вже в оці (У. Кравч., Вибр., 1958, 42; // Який виражає страждання. Дід Слимак за той час німо, понуро, зі зболілим видом лежав у своїм гнилім берлозі (Фр., II, 1950, 14); Очі на образі аж наче мерехтіли докором, горем, болем, такі вони були живі й розумні, зболілі й строгі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 577).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 448.