ЗБРАТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся. Док. до брата́тися. — Скарай боже тебе, віло біла, що зламала ти братерське слово! Щоб і той не мав довіку щастя, хто коли збратається з тобою! (Л. Укр., І, 1951, 388); Не знаю, де ти. Але я вже стою на Дунаї. Зі мною — Чи думали ми? — Збратались румуни в бою (Підс., Поеми, 1954, 85); * Образно. Нас вітало життя тільки горем тяжким, І ми з мукою, з горем збратались (Гр., І, 1963, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 451.