ЗБРО́ЙНИЙ, а, е.
1. Який відбувається, здійснюється з застосуванням зброї (про боротьбу, революцію і т. ін.). В їхній [поранених] уяві поставала революція 1905 року, коли робітники Одеси стали до збройної боротьби проти самодержавства (Кучер, Чорноморці, 1956, 96); Велику допомогу подавали профспілки трудовому селянству в боротьбі з куркульством. В процесі його ліквідації мало місце багато випадків збройного опору з боку куркулів (Укр. іст. ж., 6, 1960, 39); Збройні дії.
2. Те саме, що озбро́єний. [Д. Жуан:] Дім ваш наче вежа під час облоги.. Всі слуги — суворі, збройні (Л. Укр., III, 1952, 393); Українські воєводи тими шляхами вояків водили — ходили зі збройним людом запобігати нападам кримчаків та турків (Ле, Наливайко, 1957, 5).
Збро́йна си́ла — озброєне військо, озброєні люди. Збройна сила Гордія Пихатого, Однокрила, з усіх усюд підступала до Калинової Долини (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 117); Збро́йні си́ли — сукупність усіх військ держави; армія. Найважливішим завданням партії було створення збройних сил Радянської держави (Біогр. Леніна, 1955, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 452.