ЗБУВА́ТИСЯ1, а́юся, а́єшся, недок., ЗБУ́ТИСЯ, збу́дуся, збу́дешся, док.
1. Втрачати кого-, що-небудь. Хай же він не збувається своєї сили (Гр., II, 1963, 362); — Звісно, Макара дуже шкода: в один день збувся і хазяйки, і хазяйствечка,— згодилася Мотря (Л. Янов., І, 1959, 79); — Чи згадуєш, Одарко, Федосія? Він таки, кохав тебе щирим коханням. Через тебе й здоров’я збувся. (Ле, Ю. Кудря, 1956, 200).
2. Позбавлятися кого-, чого-небудь небажаного. Ремісництво в театрі — дуже серйозне зло. Його треба якнайшвидше позбавитись, його треба викорінювати, збуватися на кожному кроці і щодня (З глибин душі, 1959, 33); Вони уникали й вимовляти ім’я Гальванеску та квапилися збутися непроханого товариства (Смолич, І, 1958, 52); * Образно. Хто із нас не ніс на гори Люту муку, люте горе, Щоб його під небом збутись І назад за ним вернутись? (Олесь, Вибр., 1958, 227).
3. тільки недок. Пас. до збува́ти 1. На ніжинському ярмарку збувалися льняні і шерстяні вироби, полотна, хутро, солона і в’ялена риба, які привозилися з різних районів Росії (Іст. УРСР, І, 1953, 348).
ЗБУВА́ТИСЯ2, а́ється, недок., ЗБУ́ТИСЯ, збу́деться, док. Ставати дійсністю (про бажання, передчуття, мрії і т. ін.); здійснюватися. Що в піснях співається, те в житті збувається (Укр.. присл.., 1955, 381); [Долорес:] Мене з коханим тільки мрія в’яже.. Яка пекельна з того мука! Тобі того не зрозуміти, Анно,— тобі збуваються всі сни, всі мрії… (Л. Укр., III, 1952, 336); Я так і гадав. Я думав, прибудеш ти, сину. Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася… (Зеров, Вибр., 1966, 251); Передбачення Кутузова збулися: тільки-но розвидніло, а вже біля села Бородіно розпочався бій (Кочура, Зол. грамота, 1960, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 453.