ЗБІ́ЖЖЯ, я, с.
1. Рослини та зерно хлібних злаків. Безкраї лани зеленого збіжжя, що саме красувались в той час, дрімали серед тихої ночі (Коцюб., І, 1955, 340); Навкруги ганку стояли мішки із збіжжям (Кобр., Вибр., 1954, 145); У колгоспі він Теж не з останніх (тут повів рукою На збіжжя, в другій складене кімнаті,— Пшеницю й кукурудзу золоту)… (Рильський, III, 1961, 164); Тут — тільки чисте поле, саме чисте, бо осінь поприбирала з нього все збіжжя, хазяйновито поскладала його у копи, в стіжки, в ожереди (Сенч., Опов., 1959, 249).
2. розм. Майно, речі (хатні, особисті); пожитки. Середина хати удови Морозихи. Стіл, лавки, піч, кочерги, піл, мисник і усяке збіжжя (Кроп., І, 1958, 71); Вранці-рано, чуть світова зоря тільки займалася, піднялась у палаці біганина. То збирали в чемодани збіжжя Василя Семеновича (Мирний, І, 1949, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 442.