ЗГНИ́ЛИЙ, рідше ЗІГНИ́ЛИЙ, ЗОГНИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до згни́ти, зігни́ти, зогни́ти; // у знач. прикм. В кутку Хома старанно трощив ще простий кухняний ослончик, брудний, у помиях, наполовину згнилий (Коцюб., II, 1955, 89); Пісня єго [його] душі згіркла, як зігнила пшениця. (Стеф., І, 1949, 106); Пахне цвіллю від зогнилого листя (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 515.