ЗГОЛО́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок.. ЗГОЛОСИ́ТИСЯ, лошу́ся, ло́сишся, док.
1. на що, до чого і з інфін. Заявляти про своє бажання, згоду робити що-небудь. До столу президії подавали записки, зголошувалися на виступи (Ле, Право.., 1957, 284); Заробітчани привселюдно чинять розправу над тим, хто, нехтуючи звичаями заробітчанського товариства, зголошується ставати за безцінь (Гончар, І, 1959, 38); День у день зголошувалися бідніші бояри до служби (Оп., Іду.., 1958, 538); Зголосилися три чоловіки.. принести сюди таємничу скриньку (Фр., VIII, 1952, 14); Довелось готувати лампи. Зголосились на це Грицько й Сашко (Руд., Остання шабля, 1959, 536).
2. діал. Приходити. Не забувала [Войцехова] як опікунка сиріт щомісяця зголошуватися до каси по пенсію, що на них припадала (Фр., VI, 1951, 167); — Чи заходив сюди Север? Я йому казав, щоб зголосився між четвертою і шостою… (Вільде, Сестри.., 1958, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 518.