ЗГРА́Я, ї, ж.
1. Група птахів, тварин, риб і т. ін., які тримаються разом. Ганяли зграї собак, голодних, худих, сердитих (Коцюб., II, 1955, 159); Високе небо.. слало на землю тихі шуми: то шелест вітру, то сюрчання пташиних зграй, що збиралися відлітати (Тют., Вир, 1964, 374); Вороння цілими зграями налітає на баштан (Коп., Як вони.., 1948, 41); Хмара бризок і зграя жаб приснули на всі боки (Смолич, I, 1958, 96); * У порівн. Полова, немов зграя дрібних блідо-жовтих метеликів, стрімко зривалася з сита і потім тихо осідала на долівці (Кир., Вибр., 1960, 380);// перен., чого. Скупчення, маса, багато чого-небудь (про предмети, думки, звуки і т. ін). Сині зубчасті зграї гір плутаються в хмарах (Н.-Лев., II, 1956, 398); Твої кохані струни голоснії Будили зграї красних мрій моїх (Л. Укр., І, 1951, 33); Ми подивилися вгору і одразу побачили зграю фашистських бомбардувальників (Ткач, Жди.., 1959, 36); Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром (Вас., Вибр., 1954, 65).
2. кого і без додатка, перен. Юрба людей, об’єднаних спільною дією, спільним заняттям. Ціла зграя людей увалила в сіни, брязкаючи шаблями, цокаючи шпорами… (Мирний, І, 1954, 320); Галасливими зграями носяться по майдану замурзані циганчата (Чаб., Балкан. весна, 1960, 335).
3. перен., зневажл. Група людей, які займаються ганебною діяльністю; банда. На бистрому Дунаї полягли фашистські зграї (Укр.. присл.., 1955, 426); Озброєна глитайська зграя вчинила жорстоку розправу над повстанцями (Кучер, Дорога.., 1958, 5); На битву проти хижих зграй радянські люди встали (Забіла, Одна сім’я, 1950, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 523.