ЗГУК, у, діал. Звук. Почався страшенний, пекельний гуркіт і гвалт; всі інші згуки згубились у йому (Стар., Облога.., 1961, 52); Спориш не знав, відки й як долітав до нього той згук, що міг значити (Фр., II, 1950, 253); Які ж у тебе, кримська ніч, згуки! Які пахощі! Які шарудіння! Які шуми! (Вишня, І, 1956, 198); Бадьористі згуки скрипки та цимбалів долітали до корчми з-за стіни, де хлопці наймали музики дівчатам (Коцюб., І, 1955, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 526.