ЗДИЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Те саме, що здича́віти. Собака була люта, як гадюка, і зовсім здичіла на степу (Н.-Лев., І, 1956, 500); Він забажав ще далі втекти від світа, здичіти зовсім (Фр., VII, 1951, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 538.