ЗДОГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і розм. ЗДОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ЗДОГНА́ТИ, здожену́, здожене́ш і здогоню́, здого́ниш, док., перех.
1. Настигати кого-, що-небудь, наближатися до того, хто або що рухається попереду. Хвиля здоганяла його та кидала йому під ноги клубки білої піни (Коцюб., І, 1955, 390); Семена хутко здогнала його мати, несучи щось у клуночку (Л. Укр., III, 1952, 567).
2. перен. Рівнятися з ким-небудь зростом, успіхами і т. ін. Піднялись діти. Є їх і по горах, і по долинах, і по всіх українах.. Одно другого здоганяє (Барв., Опов.., 1902, 287); — Голова,— протягом хвалили [Проценка] старі батьки,— послухай його— не наслухаєшся.. Далеко такий піде — не здоженеш, не випередиш (Мирний, III, 1954, 190).
3. перен. Надолужувати згаяне (у виконанні чого-небудь, у часі і т. ін.). Що ранком не зробиш, то вечором [ввечері] не здогониш (Укр.. присл.., 1955, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 545.