ЗДО́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до здо́хнути; // у знач. прикм. — А в другого [кріпака] кінь упав дорогою. Стоїть, бідолаха, над здохлим конем, як очманілий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 49); * У порівн. — Скочив Лис з одного маху, Бач, і впав посеред шляху, Мов здохлий, простяг лапки (Фр., XII, 1953, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 548.