ЗЕ́ЛЕНО, присл.
1. Зеленіючи, виділяючись зеленим кольором. І там, де трави зелено ростуть, на схилах гір почує син і ранок (Гонч., Вибр., 1959, 107).
2. у знач. присудк. сл. Про наявність де-небудь великої кількості зелені або предметів зеленого кольору. Хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається. І зелено, й червоно, і голубо, й біло, й синьо, й рожево коло тої хатки… (Вовчок, І, 1955, 11); Сквер розбить садівникові звелено, Щоб було тут затишно і зелено (Нех., Ми живемо.., 1960, 79).
◊ Зе́лено у голові́ в кого — не вистачає ще розуму в кого-небудь (звичайно про молодих). Додаймо сюди ще такі народні звороти, як «у тебе зелено в голові» (ти ще молодий та дурний) (Фр., XVI, 1955, 281).
ЗЕЛЕНО… Перша частина складних слів, що відповідає слову зелений у 1 знач., напр.: зеленове́рхий, зеленоко́сий, зеленоспи́нний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 555.