ЗЕМЛЯ́НКА, и, ж. Викопане в землі житло, яке іноді виступає над поверхнею. — Оселилася я біля кладовища, землянку собі викопала і на роботу ходила (Тулуб, Людолови, І, 1957, 329); [Кавун:] Люди під час війни в землянках жили (Корн., II, 1955, 80); З командирської землянки мінроти вийшли офіцери (Гончар, III, 1959, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 559.