ЗИК, у, ч., розм. Різкий, дуже голосний звук; крик, галас. Мов розв’язався мішок із гамором: крик, зик, пискотня… (Вас., II, 1959, 137); Було ми, дітвора, на печі, або так, заходимось пустувати,— зик такий сколотимо, що хоть із хати тікай (Барв., Опов.., 1902, 61); Пронеслись над лісом З зиком журавлі (Граб., І, 1959, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 566.