ЗИМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех., де. Жити де-небудь узимку, залишатися десь на зиму. Улас збирається зимувати в степу (Мирний, IV, 1955, 237); В банці, зарившись у пісок, зимують аж дві ящірки (Донч., Вибр., 1948, 30); Максим помахом шапки вітає птахів, що з року в рік зимують у цьому закутку (Стельмах, І, 1962, 218); // Бути розташованим, міститися де-небудь протягом усієї зими. Якось відкотила [Христя] падуб, що зимував під повіткою, і побачила під ним ніжно-білі росточки і двійко чорних жучків (Грим., Незакінч. роман, 1962, 204); // чим, розм. Харчуватися чим-небудь, їсти щось узимку. Хліб та кукурудза не вродили. Чим будеш зимувати? (Мур., Бук. повість, 1959, 46).
Зимува́ти зи́му — перебувати зимовий час. Починають її [весну] жайворонки. Ніхто не знає, де вони зимують зиму, де ховаються від лютих буранів, але є догадки, що степу вони не покидають (Гончар, II, 1959, 39).
◊ Зна́ти (чу́ти), де ра́ки зиму́ють: а) мати досвід, бути досвідченим у чому-небудь. Мабуть, всі чорти — бурлаки, Та ще й розум мають, Знають, де зимують раки, — Од жінок втікають (Г.-Арт., Байки.., 1958, 75); б) бути хитрим, спритним. — Журналіста Хому Бідного весь світ знає. Але й хитрий, куди примостився! Знає, де раки зимують! (Крот., Вибр., 1959, 482); Показа́ти, де ра́ки зиму́ють — уживається як вираз погрози. — Але я йому покажу, де раки зимують! Я йому всиплю бобу! (Фр., IХ, 1952, 101).
2. перех., розм. Доглядати, годувати і т. ін. протягом зими, залишати де-небудь на зиму (тварин). — Іди, синку, на Ясенову й віднеси хлопцям оцей клуночок. Знайдеш їх там, де ми овець зимували!.. (Чендей, Вітер.., 1958, 7); — А мужикові та на землі без худобини не бути, а зимувати ж її? Та ще з такими, як цієї весни травами! (Головко, II, 1957, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 568.