ЗИ́ЧИТИ1, чу, чиш, недок., чого або з інфін. Висловлювати побажання чого-небудь; бажати. — Кланяйся дуже отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Вовчок, VI, 1956, 247); — Почався у Павловій хаті весільний банкет. Чужі люди веселились, зичили моєму дядькові щастя (Збан., Сеспель, 1961, 349); Зичу всім у літо увійти, Як входить корабель у гавань, до мети (Рильський, II, 1960, 135).
ЗИ́ЧИТИ2, чу, чиш, недок., перех., діал. Позичати. Є в нас у місті каса, що зичить людям гроші (Март., Тв., 1954, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 569.