ЗМАРНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. Док. до марнува́ти. — А шануйте,— обзиваюся до синів,— шануйте старого батька! Не прогайнував нічо [нічого], не змарнував, але ще придбав та й вам передав (Март., Тв., 1954, 209); [Годвінсон:] Сей чоловік вже змарнував талант, розтринькав, мов п’яниця (Л. Укр., III, 1952, 79); Змарнуєш силу на той ліс, а воно, може, й пропаде все… (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 15); Як безглуздо вона змарнувала свої найкращі літа! (Руд., Остання шабля, 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 612.