ЗМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до змертві́ти. Серед змертвілих від страху жінок, розгублених, беззбройних чоловіків, захриплих від крику дітей я не міг ні озирнутись, ні відскочити кудись вбік (Мур., Бук. повість, 1959, 223); // у знач. прикм. Він ледве встиг вправити [в кулемет] нову стрічку, як зразу ж схопився за груди і мляво почав сідати. Дівчина від несподіванки розгубилася.. Переляканими, повними жаху очима дивилася вона на змертвіле тіло (М. Ол., Чуєш.., 1959, 54); — Мічман? — вигукнув він вдруге, приглядаючись до змертвілого обличчя боцмана.— Ти поранений?.. (Ткач, Жди.., 1959, 22); Турбай наступив ногою на змертвілу, повалену деревину, що колись була сестрою отих лісових красунь (Руд., Остання шабля, 1959, 259); Село.. здалося йому змертвілим, безлюдним (Жур., До них іде.., 1952, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 615.