ЗМЕ́РХНУТИ і ЗМЕ́РХТИ, хне; мин. ч. змерх, ла, ло. Док. до ме́рхнути, ме́рхти. Ти усміхнулася,— і враз Все змерхло перед милим зглядом (Граб., І, 1959, 229); Ні пил руїн, ні порох лихоліть, Ні попіл від пожеж, яких було немало.., — Ніщо, ніщо до нього [знамена] не пристало! Воно не змерхло від вогню й води. Від бурі і вітрів не поруділо… (Бичко, Сійся.., 1959, 32); Змерхли очі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 616.