ЗМЕТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., крав. Зшити що-небудь великими стібками, готуючи до примірки. — А хто вам, мамо, плаття покроїв і зметав? (Логв., Давні рани, 1961, 151).
◊ Змета́ти на живу́ ни́тку — зшити як-небудь, аби трималося.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 616.