ЗМИЛОСЕ́РДИТИСЯ, джуся, дишся, док., над ким і без додатка. Виявити милосердя, ласку до кого-небудь. [Явдоха:] Таточку! змилосердіться над Петрусем. Де ж йому, бідному, дітись? куди приткнутися? (Мирний, V, 1955, 138); — Скинь автомат, на час роботи дозволяю,— змилосердився подоляк, всідаючись зручніше в сідлі. Йона не прийняв милосердя.— Хай той скидає, кому він важкий (Гончар, III, 1959, 417); // без додатка. Зглянутися на чиєсь прохання. Тимоха все просить [грошей] та аж до ніг припадає. Батько змилосердивсь, наміривсь йому дать четвертака (Кв.-Осн., II, 1956, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 619.