ЗМО́ВА, и, ж.
1. Таємна угода для досягнення якої-небудь мети (частіше політичної). Близько 1567 р. склалась велика боярська змова, але вона була викрита, і учасники її страчені (Іст. СРСР, І, 1956, 136); Троцькісти і бухарінці разом з «лівими» есерами готували контрреволюційну змову проти Радянського уряду (Біогр. Леніна, 1955, 195).
2. Взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії. Всі міщани були в змові, і ніхто: ані міністри, ані урядники, ані слуги — ніхто не хотів цареві оповісти всієї правди (Фр., IV, 1950, 139); Вони після школи, замість того, щоб іти додому, без змови завертали подніпрові кручі і там.. блукали понад Дніпром, уголос мріючи… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 23); * Образно. Межи небом і землею якась таємна змова (Коцюб., І, 1955, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 629.