ЗМОВКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗМО́ВКНУТИ і ЗМО́ВКТИ, кну, кнеш; мин. ч. змовк і змовкнув, ла, ло; док.
1. Переставати говорити, співати, кричати і т. ін.; замовкати (про живі істоти). Сердитий голос її спиняє, вона [Маланка] раптом змовкає (Коцюб., II, 1955, 48); Діти сідають у пухнату мураву. В цей час все птаство змовкає, зривається з місць і розлітається у всі боки (Воронько, Казка.., 1957, 36); Раптом замовкнув [Пшесмицький], тільки помахував шаблею. Змовкнув теж і Котовський, став, як струна та, напружений (Тич., І, 1957, 270); Проспівав він та й змовк, і тоді ледве схаменулася стара мати і каже: — Кармелю! Де, в кого ти навчився такої пісні? (Вовчок, І, 1955, 349); Німа тиша. Хтось хрипко кашлянув і змовк (Вас., III, 1960, 209).
◊ Змо́вкнути (змо́вкти) наві́ки (наві́к) — те саме, що Замо́вкнути наві́ки (наві́к) (див. замовка́ти). Ти [годинник] кинув дзенькати зовсім,— Хоч я й прошу тебе об тім, Щоб стрілку далі ти вертів, Та ту хвилинку швидше бив, В котру і я, під пізній дзик, Зрадів би змовкнути навік! (Щог., Поезії, 1958, 194).
2. перен. Переставати видавати які-небудь звуки (про інструменти, механізми і т. ін.). Табір стихає, і бубон змовкає, І темная ніч настає (Пісні та романси.., II, 1956, 255); На полях артілі вже змовкли мотори зернових комбайнів (Рад. Укр., 10.VIII 1962, 2); // Переставати стріляти (про вогнепальну зброю). Земля під ногами двигтить і гуде, Ні вдень, ні вночі не змовкають гармати (Підс., Героїка, 1951, 106); Раптово змовкли кулемети, Ввірвалось мін глухе виття (Бажан, І, 1946, 148).
3. перен. Переставати лунати, чутися (про звуки). Кровопролитні, жорстокі зав’язались бої. Над плавнями, по всьому Задніпров’ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (Гончар, II, 1959, 373); Швидко змовкнуть отсі гуки журних пісень, Згоїть муки незгоєні ніч (Граб., І, 1959, 363); * Образно. Які невтомні зграї Летять над морем! Тіні їх бліді — Мої слова, що змовкнуть лиш тоді, Як вічна ніч перо моє зламає (Рильський, III, 1961, 47); // Припинятися, перериватися (про розмову, сміх, крик і т. ін.). До самого вечора в ячейках не змовкають розмови бійців про подвиг земляка (Гончар, III, 1959, 36); Криваві плани мракобісів з Уолл-стріту обурюють усе людство. Не змовкають протести народів проти поневолювачів і душителів життя (Довж., III, 1960, 66); // Втрачати силу, вщухати, слабнути (про стихійні явища). Зимової далі засніжені темні простори. В обмерзлих дротах ні на мить не змовкають вітри (Перв., І, 1958, 218); // Переставати сповнюватися звуками. Вітерець ущух, — ані подиху, Змовк веселий гай — ані шелесту (Стар., Поет. тв., 1958, 168).
4. перен. Переставати хвилювати кого-небудь (про почуття, переживання). В серці стихли тяжкі муки, Змовкли тугоньки на дні (Граб., І, 1959, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 629.