ЗМО́ВНИК, а, ч. Співучасник змови. [Воронін:] Пригадайте, які події сталися недавно. Лише яких-небудь три місяці тому викрита зграя небезпечних змовників (Лев., Нові п’єси, 1956, 25); Завданням революціонерів Ткачов вважав насильницьке захоплення влади невеликою групою змовників, яка потім згори проведе революційні заходи і таким чином облагодіє народ (Іст. СРСР, II, 1957, 242); * У порівн. Вони йшли близько одне біля одного, наче змовники, і про щось таємниче розмовляли (Гур., Новели, 1951, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 630.