ЗМО́ГА, и, ж.
1. Спроможність, здатність що-небудь робити. Поки ж моєї сили і змоги — я готов служить Вам, чим і як зможу (Коцюб., III, 1956, 261); Так і моєї змоги Крапля, хоча й мала, Цвітом людські дороги Красить і застила (Мал., Звенигора, 1959,200); // перев. мн., діал. Здібності до чого-небудь. — Ти ж сам знаєш, що в тобі криються великі змоги, ти так багато зможеш зробити для рідного краю… (Хотк., І, 1966, 176).
Не в змо́зі — не маючи сил. Очі не в змозі були одірватися від його карих очей, що вабили до себе, підкоряли (Шиян, Баланда, 1957, 5).
2. Сприятлива умова, обставина, можливість для здійснення чого-небудь. Ми були одні, без сторонніх свідків, вільні й мали змогу спокійно обміркувати дальший план діяльності (Досв., Вибр., 1959, 97); Завадка дав змогу синові два місяці погуляти та покупатись досхочу у Пруті (Вільде, Сестри.., 1958, 119); Мир! Завойовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими (Гончар, II, 1959, 440).
По змо́зі — в міру можливості, наскільки можливо. Якщо Ви не можете взятися за це діло, то може б пораяли мені кого такого, хто б заплатив мені за всі книжки, хоч не зразу, а по змозі (Мирний, V, 1955, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 630.